Маловисківська
Міська Рада

Ще деякий час тому повітряна тривога спонукала миттєво реагувати: бігти в укриття, писати рідним, прислухатись до звуків неба... А сьогодні — байдужість, втома, емоційне вигорання. Це — синдром втоми від тривог.

Що це таке? Це стан, коли постійне перебування в режимі стресу виснажує нервову систему. Людина більше не реагує на сигнали небезпеки, не відчуває страху — або навпаки, живе у постійному напруженні. З часом виникає апатія, агресія, безсоння, фізичне виснаження.

Це небезпечно, бо...

ігнорування сигналів тривоги - підвищений ризик для життя;хронічний стрес - послаблення імунітету, серцево-судинні проблеми;втома - погіршення якості рішень у критичний момент.

Чому ми ігноруємо тривоги?

Психологічне виснаження  (військова втома).Ми не можемо жити в режимі надзвичайної ситуації постійно. Людська психіка «вмикає» захисний механізм — заперечення небезпеки, щоб зберегти сили. Це нормально, але небезпечно.

Відсутність реального укриття або зручного доступу до нього.

Чому люди не йдуть в укриття?

не знають, де воно; не довіряють його стану; там брудно, холодно, темно або просто страшно;«все одно не встигну» — звична думка в умовах коротких «прильотів».«Банально» - немає куди йти!Тому що - втомилися бути відповідальними наодинці, зневірилися, що це щось змінить, і тому кожен «виживає як може».

Ефект звикання (звикання до тривоги - втрата рефлексу безпеки).

Коли тривоги часто й без наслідків — спрацьовує правило: «Якщо минулого разу нічого не сталося, то й цього разу нічого не буде».Брак чітких інструкцій та підтримки. Не всі знають, як діяти або що взяти з собою. Людина без опори — не діє.Як упоратись з емоційним виснаженням:      прості кроки, які  допоможуть втримати емоційний баланс:

Не ігноруйте свої відчуття

Визнати, що вам страшно, сумно, важко — це нормально. Емоції не слід «гасити». Ми виснажені — але ми живі. Сказати собі чесно: “Я втомився, мені страшно, я злий. Але я ще можу діяти.» І це — сила.

Не намагатися завжди бути

«радісним», «продуктивним»,«адекватним». Емоції - це сигнали, а не сором. Якщо щось болить - це не слабкість, це чесність.

Плануйте свої дії заздалегідь

Заздалегідь продуманий маршрут доукриття та зібраний «тривожний рюкзак» зменшують паніку. Якщо не пішов в укриття — спробуй хоча б відійти від вікна, сховатися у власному сховищі. Покращіть доступ до безпечного місця.

Встановіть “режим емоційної економії”

Вимикайте новини після 20:00, обмежте перегляд тривожного контенту.

Перевантаження новинами, соцмережами, чужими думками – цеінтоксикація. Психіка не витримує постійної тривожності,  тож влаштовуйте собіінформаційний детокс.Просити про допомогу, якщо вона потрібна. Це ознака не слабкості, а дорослості.Психолог, розмова з другом, рідними або просто можливість виговоритися — важлива частина відновлення.

А загалом - спати, їсти, дихати. Це три стовпи нервової системи. Якщо не працює щось одне - падає все інше. Порушення сну, харчування чи дихання - перші сигнали, що варто зупинитись. Бо найкращий спосіб зберегти психічне здоров’я - забути про його ідеальний образ і просто жити у власному ритмі.

Ваша безпека — це не лише ваша справа. Це безпека ваших рідних, дітей, сусідів.

Якщо ви не йдете в укриття — вас може не стати. І з вами може піти частинка чийогось світу.Головне — не мовчати. І не звикати. Бо байдужість — це теж вірус, який ми здатні зупинити.Кожен сигнал тривоги — це не формальність. Це попередження.І ми маємо зробити вибір:проігнорувати — абозахистити себе, дитину, життя.Ворог хоче, щоб ми втомились. Щоб ми

збайдужіли. Щоб ми втратили пильність.А ми — не дамо. Бо байдужість вбиває. А відповідальність — рятує.Це — для кожного, хто забув, що життя — одне. І воно вартує дій.