Маловисківська 
Про Подолинських та Кудашевих, які насправді володіли землею у нашому краю до 1917 року
З короткої історії Маловисківщини, що я слухав на уроках, подавались досить сухі та короткі відомості. Однією з тез, що запам'яталась з того часу, що Кудашев продав свою землю поміщику О.К.Улашину. Вирішив перевірити деякі факти відомі ще з дитинства, спираючись на архівні джерела.
Найважливішою знахідкою серед багатьох сотень документів повязаних з історією Маловисківщини, був заповіт князя Сергія Кудашева за яким він порівну ділить маєток на частини, між своїми синами. Іншим не менш важливим джерелом була купча від 3 липня 1868 року (акт продажу) Сергієм Сергієвичем Кудашевим ( до речі батьком відомого літакобудівника Олександра Сергієвича Кудашева, який в інститутському ангарі збудував перший вітчизняний літак Кудашев-1), що продав частину батьківської спадщини Марії Сергіївні Подолинській (Кудашевій) тобто рідній сестрі за 20 000 рублів. В купчій цей шматок називається «Кушарская Степь» мав загальну плошу 1124 десятини 180 сажень ( одна десятина прирівнюється до 1 га, 01 сотки.). Ці землі межували з с. Олексієвкою, Великою Вискою та землями Олександри Кудашевої. Як це заперечувало тезу продажу Кудашевим поміщику Улашину земель запитаєте Ви? А ніяк, адже до останього часу не було жодних інших відомостей про подальшу долю цих та інших земель. Можна було припустити, що спадкоємці - сини та доньки князя Сергія Кудашева ( увійшов в історію як київський губернатор у 1830-их рр XIXст.) пізніше (приблизно 1870-80-их рр. XIXст.) врешті-решт продали свої наділи. Але все змінили останні архівні знахідки, які дають беззаперечні документальні докази того, що бодай частина колишнього великого маєтку ( а саме уже згадувана Кушарская степь чи Кашарка така назва теж зустрічалась ) сягав 10 000 десятин ( неймовірні понад 10 000 га землі) залишались у власності нащадків Кудашевих за ними аж до буремних подій 1917 року!
Давайте все ж повернімось трохи назад та скажемо кілька слів про Марію Сергіївну Подолинську, її чоловіка – Андрія Івановича та сина – Сергія Андрійовича. Подолинські – дворяни Київської губернії, володіли селом Ярославка Звенигородського повіту, що розташоване у сучасній Черкащині, як відомо раніше Черкащина, була частиною Київської губернії. Від Малої Виски до сучасного села Нова Ярославка приблизно 40 км, саме ця відносна близькість маєтків мабуть визначила долю Андрія Івановича та Марії Сергіївни. Рід Подолинських не міг похвалитися аристократизмом на відміну від князів Кудашевих, але його представники досягли великих успіхів на державних посадах і завдяки своїм розумовим здібностям зробили успішну кар'єру та здобули чималий статок та визнання. Андрій Іванович (його батько Іван Наумович (1806-1886) вийшов у відставку дійсним статським радником та запам'ятався як реформатор поштового відомства. Обставини знайомства та інших подробиць відносин між Андрієм Івановичем та молодою княжною Марією Сергієвною Кудашевою ( нар. 1827 р.) невідомі, проте 24 квітня 1849 року у селі Малій Висці 43-річний Андрій Подолинський одружується із 22-річною Марією, а вже у липні 1850 року у них народжується первісток – син Сергій (ймовірно на честь батька Марії - Сергія Даниловича), що навчався у Київському університеті св. Володимира (нині університет ім. Т.Шевченка), та кількох європейських університетах і здобуває ступінь доктора медицини, проте революційна діяльність, невдалий шлюб та слабке здоров’я досить рано обривають його життя. Від шлюбу на швейцарській громадянці-революціонерці народився син Сергій. Бабуся – Марія Сергіївна стає опікуном малолітнього Сергія, забравши його у матері, яка була до нього абсолютно байдужою ( згадується що ніби Подолинська-Кудашева заплатила невістці, що б та відмовилась від прав на сина). Малолітній Сергій виростає та робить успішну чиновницьку кар'єру стає у різні часи Саратовським, Мінським та Ризьким губернатором.
Як виявилось весь час Кушарський Степ чи Кашарка належить Марії Сергіївні Подолинській-Кудашевій у цей час управляючим маєтку був … священник Павло Гуковський, що постійно надсилав звіти про стан справ. З часом Марія Сергіївна спочатку передає управління, а потім у 1901 році заповідає ці землі своєму внукові Сергію Сергієвичу Подолинському, що у свою чергу доручив управляти маєтком К.Д. Сосновському. За згодою власника управляючий здав ці землі в аренду Маловисківському кредитному товариству, що щорічно за це сплачувало гроші ( є документи, де селяни просять відстрочку сплати боргу за аренду землі та інші, де вони просять передати їм права власності над Кашаркою) у одному з архівів зберігся план цієї землі та купча на вирубку лісу у володіннях Сергія Сергієвича Кудашева поміщиком Улашиним (що доводить про лише частковий викуп земель останнім, адже не може він сам у себе купувати ліс на зруб). До того ж за відомою картою, де зображено земля викуплена у О.К. Улашина залізницею земля указується, що у першого було лише 1 600 десятин землі порівняно з десятьма, що володіли Кудашеви. Є велика переписка між новим управляючим Сосновським ( Сосновський замінив на цій посаді священника Павла Гуковського)та Сергієм Подолинським. На жаль подробиці невідомі, як і те, що далі сталось із Кашаркою та її власником, на жаль, документи лежать в архіві, їх можна скопіювати, але на це потрібні гроші. Усіх бажаючих допомогти прошу відгукнутись. Мої контакти можна дізнатись у редакції. Ймовірно він володів землею до жовтневого перевороту 1917 року.
Отже, підведемо невеликий підсумок. Сім'я князів Кудашевих через Марію Сергіївну Подолинську продовжувала володіти великим маєтком поблизу Малої Виски (це була гарна земля, бо на ній знаходився ліс, що цінувався на вагу золота у наших краях) на початку XXст. Подолинський не мешкав у Малій Висці, а доручив управління маєтком довіренній особі - К. Сосновському. Земля здавалась в аренду Маловисківському кредитному товариству. Сергій Сергійович Подолинський - останній, станом на сьогодні, відомий власник маєтку Кашарки, хто став наступним власником невідомо.
Нетреба Юрій Борисович- кандидат історичних наук, науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
Матеріал публікується з дозволу автора
Про походження назви кутка Матусівка
За моїм припущенням, яке грунтується на конкретних фактах та документальних джерелах назва кутка Матусівка походить від назви села Матусів, що знаходиться у Черкаській області Шполянському районі (тоді Київська губернія). Саме звідти переселились селяни у нашу місцевість, точніше їх переселила сюди Єликоніда Іванівна Кудашева уроджена графиня Орлова. Вона викупила частину землі у Володимира Сергійовича Кудашева влітку 1867 року за 50 000 крб. сріблом. Зіставивши описані у документі землі виявилось, що частина їх лежить в уже згадуваній Матусівці. Отже дружина Сергія Сергійовича Кудашева - Єликоніда Іванівна(донька Івана Олексійовича Орлова, що вів свій родовід від донських козаків), йому належало село Матусів (назва за Вікіпедією походить від козака, що заснував цей хутір. За цим джерелом с.Матусів, було резиденцією Орлова з якої він керував й іншими своїми землями. Тож ймовірно Єликоніда Іванівна - донька Івана Олексійовича Орлова переселила кілька сімей з цього села чи просто дала знайому назву поселянам, що тут мешкали ( можем допустити й таке). Слід зазначити, що назва Матусівка усталилась за цим кутком досить давно, ще до жовтневого перевороту 1917 року, проте письмових джерел, які підтверджують цю тезу знайти важко, адже вона вживалась на побутовому рівні серед жителів кутка та прилеглих територій і в офіційних документах не згадувались. Це припущення пов'язане з Матусівкою, на мою думку, заслуговує на увагу і найбільш вірогідно пояснює походження назви кутка.
Нетреба Юрій Борисович - кандидат історичних наук, науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
Матеріал публікується з дозволу автора
.jpg)
